• +38 067 777 35 71
  • Графік роботи:
  • Пн-Пт з 09:00 до 18:00

НОВИНИ НАШОГО ОКРУГУ

Головна > Новини > Козацький слід у минулому сіл: відомі факти історії

Козацький слід у минулому сіл: відомі факти історії

22.08.2016

Напевно, найцікавішою для сьогодення, в якому українці, втягнуті у воєнний конфлікт, переосмислюють заново свою історію і намагаються наповнити реальним змістом свою державність, є історія України часів козаччини: XVII — XVIII сторіччя.

Землі сучасної Київ щини у ті часи були пограничними в декількох сенсах: спочатку як межа християнського та м у с у л ь м а н с ь к о г о світів. Вже за БілоюЦерквою простягалося так зване Дике поле — ненаселені степи, що були ареною набігів кочівників. А дещо пізніше — між двома імперіями.

Утворення села Музичі на цьому відрізку часу збігається з періодом, що мав назву «Руїна». Руїна — період другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).

У народі збереглися перекази, що в Тарасовому яру і в лісі «Кунянка» знаходився табір козацьких військ, які воювали під проводом Богдана Хмельницького. А біля кожного села, починаючи від Неграшів і закінчуючи Забір’ям, ще можна відшукати сліди козацьких могил і курганів.

Діяльність гетьманів, поділ України на Лівобережну, що разом з Києвом відійшла до Московської імперії, та Правобережну, що стала східною частиною Речі Посполитої, безкінечні напади турків і татар призвели до того, що люди тікали зі своїх поселень. Після мирного договору 1686 року по території сучасних Музичанської, Княжицької, Бобрицької та Забірської сільрад проходили кордони, що на століття ділили Правоборежну та Лівобережну Україну між двома імперіям: ПольськоЛитовською та Російською. Подекуди ті кордони проходили по річці Ірпінь.

Козацькі вольності Музичів
З козацькими вольностями село Музичі проіснувало 157 років — з 1630 до 1787. В 30-х роках XVII сторіччя село було приписане до Фастівського прикордонного козацького полку. Табір козаків Семена Палія знаходився в Тарасовому яру, що недалеко від Музичів. Із с. Музичі в полку відбували військову службу 44 молоді сільські парубки.

Служба у війську тривала до початку польових робіт. Полковника Фастівського полку Семена Палія добре знали жителі Музичів. Про хоробрість славного полковника довго ходили перекази та легенди. Ще й досі
залишилася «Палієва могила», де він проводив раду з полком. До 1960-х років зберігалася криниця Палія. Вона була в кінці Тарасового яру. В ХІХ столітті в селі знаходилося рукописне Євангеліє, відібране Палієм у
шведів і подароване ним Музичанській церкві.

Село кілька разів знаходилося в епіцентрі гайдамацького руху. Народ, у свідомості якого ще жили традиції козацької волі, не бажав підставляти шию під ярмо нової панщини.

Ці та інші сторінки історії села Музичі виклала у своїй однойменній книжці вчителька історії Музичанської середньої школи Римаренко Наталія Олександрівна, яка є корінною мешканкою села. Наталія Олександрівна пропрацювала в цій школі 43 роки і продовжує працювати й зараз. Її учнями були три покоління музичан:
нещодавно її учнем став онук її учня. Саме завдяки цій людині мешканці мають можливість
 огортати сторінки сивої давнини, пов’язаної з розвитком села. Крім цікавих історичних фактів, сотень опрацьованих архівних документів, Наталія Олександрівна старанно переказала і легенди, які почула від
старожилів. Це, зокрема, легенда «Скарби Скрипчиного ліска» від діда Івана, «Трагедія Талюрського озера» та «Федорина долина». У своїй післямові до книги Наталія Олександрівна також дякує своїм землякам
Кононенку Пимону Ониськовичу та Оголенку Григорію Антоновичу за їх історичні розповіді про Музичі.

У давнину дві третини Київського округу належали монастирям. За селом чи окремим угіддям наглядав чернець, якого називали городничим. Там, подалі від міста, а отже, і контролю властей, гайдамаки знаходили тимчасовий і безпечний притулок. Ченці вбачали в гайдамаках борців за православну віру. В.Б. Антонович писав, що ченці всіх київських монастирів підтримували гайдамаків.

Село Забір’я, що з причин належності до монастиря ніколи не було закріпачене, теж знаходилося в епіцентрі цієї боротьби. В селі був лазарет, яким опікувалися ченці. На цих місцях за ініціативи Анатолія Коструби, голови Забірської сільської ради, та за допомогою меценатів встановлено історичний пам’ятний знак.

Зміни завдяки децентралізації
В одній з кімнат приміщення Будинку культури с. Музичі раніше знаходився етнографічний музей, де можна було розглянути різні старожитності та познайомитися з інформацією про історію села та своїх відомих земляків. Але впродовж значного часу БК не опалювався, тож музей було вирішено закрити, а експонати тимчасово передати на зберігання до музичанської школи. Будинок культури руйнувався, час затягувався.

Та ось розпочалася реформа децентралізації, стали наповнюватися коштами обласний і районний бюджети. Музичанській сільській раді вперше за багато років наприкінці 2015-го було виділено кошти в розмірі  близько 1 млн грн на капітальний ремонт приміщення. Це дозволило розпочати роботи з укріплення фундаменту будинку. В 2016 році активний ремонтпродовжується. З районного бюджету Київо-Святошинського району виділено ще 1.2 млн грн. Замінено вікна і двері на сучасні енергозберігаючі склопластикові. Проводяться внутрішні роботи.

За умови продовження фінансування зовсім скоро ми зможемо відкрити двері декількох спеціалізованих приміщеньБудинку культури: спортивного зал у для ігрових видів спорту, тренажерного залу та залу, обладнаного як для занять танцями, так і для проведення тренувань з різних видів єдиноборств, фітнесу та йоги…

Але не тільки. З’являється нагода відновити етнографічний музей села, а можливо, і поповнити його новими експонатами, які ще могли зберегтися.

Спільне історичне минуле дає можливість сьогодні розвинути екологічний туризм на території Бобрицької, Княжицької, Музичанської та Забірської сільрад і зміцнити їх економіку. Проект «Долина двох рік,» що зараз розпочинається, дає надію на спільне екологічне, дружнє до довкілля, використання потенціалу території та заможне майбутнє, яке ґрунтується на самостійному створенні додаткових робочих місць, не виїжджаючи з села.