Княжичі та жорнівка: спільна історія

Села Княжичі та Жорнівка, що входять до Княжицької сільської ради, мають багату історичну спадщину, схожу із сусідніми селами. Розвиток цих сіл тісно переплітається з тисячолітньою історією розвитку Київської Русі таі та її столиці — древнього міста Києва.

Перші відомості про заснування села Княжичі з’явилися у рукописах мо нахів і датуються 991 роком. У ті давні часи на цьому місці, за 8 км від древнього Білгорода, було збу довано фортецю. У цій фортеці за дорученням Великого князя Київ ської Русі розташувалися на постійне мешкання князеві люди, через що й
було надано назву фортеці — Княжичі.

А навкруги розкинулися густі ліси. Люди, які проживали у цій лісистій місцевості, займалися, в основному, бортництвом, а тому звалися бортничами. На жаль, у селі не збереглося жодних історичних пам’яток про той прадавній час. А у 1240 році село було повністю знищене монголо-татарською ордою.

Володимир Малик, відомий український письменник, у своєму історичному романі «Горить свіча» описує трагічні події, які на цілі століття перервали політичний та культурний розвиток України, — Батиїв погром Києва та розорення інших земель. В романі так згадуються ці події: «полонеників з того краю вели, та
хтозна, з яких сіл, бо їх же там багато — і Некраші, і Мутижир, і Ясногород, і Музичі, і Княжичі, і Жорнівка, і Калиновий Кут, і Личанка, і Звенигород».

У ХIV столітті Княжичі відродилися знову. У 1489 році про село ще раз згадують історичні документи, коли польський король Казимир передав Княжичі у володіння у Київське воєводство. У 1709 році
згідно з Універсалом гетьмана Івана Скоропадського його власником став Михайлівський Золотоверхий монастир міста Києва. На початку ХVІІ століття на околиці села розташувався монастирський скит із кам’яною церквою, яка була зруйнована кримськими татарами, але церковний фундамент зберігся до нашого часу.

З початком Лютневої революції та зі встановленням Центральної Ради в селі було створено загін «вільних козаків», згодом його роззброїли і демобілізували. У 1918 — 1919 роках через село проходили великі і малі загони отаманів Петлюри та Гайового.

***

Історія сучасної Жорнівки розпочалася на зламі XVII-XVIII століття, коли тут нарешті на століття встановився державний кордон між Польсько-Литовською і Російською державами після мирного договору 1686 року.

За народними переказами, Жорнівка виникла біля млина, збудованого монахом у сосновому лісі на річечці, що й нині маленьким струмочком протікає через село і впадає у річку Ірпінь. Через річку Ірпінь існувала переправа до закордонного «польського» села Княжичі, яку охороняла варта.

У 1786 році указом російської імператриці Катерини ІІ проводилася секуляризація церковних і монастирських маєтків у Гетьманській Україні. Пізніше всі вони були передані у державну власність. Село Жорнівка із власності Михайлівського Золотоверхого монастиря потрапило у казенне володіння — стало казенним (село
без церкви). За ревізією 1850 року село Жорнівка входило до Білогородської казенної волості Київського повіту. У 60-ті роки ХІХ століття у часи реформ імператора Олександра ІІ казенні місцеві селяни отримали однакові права з усім іншим селянством імперії. Після поділу землі села Жорнівка між селянськими родинами з правом наступного викупу, перетворилися у дрібних власників землі.

***

І хоча історичних пам’яток, що могли бути свідками буремних історичних подій, на території сучасних Княжичів та Жорнівки не збереглося, проте природні куточки тут неабиякої краси і значення.

В першу чергу — це пам’ятка садовопаркового мистецтва «Жорнівський», що налічує близько 160 різних порід дерев. Над його проектом працював кандидат біологічних наук, науковий співробітник Боярської лісової дослідної станції (ЛДС) Гегельський Іван Никифорович. Будівництвом парку займався лісничий Жорнівського лісництва Боярської ЛДС Галицький Володимир Станіславович. Тут ви знайдете унікальні дерева та кущі, значна частина яких є екзотичними, рукотворні каскади з каміння тощо.

На суміжній території розташувався Жорнівський орнітологічний заказник державного значення загальною площею 90 га. Він був заснований у 1974 році і перебуває у підпорядкуванні ВП НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція». Статус заказника наданий для охорони лісового масиву з гніздуванням унікальної колонії сірих чапель.